23 листопада 2025 року в Японії відбулася подія, яка вже стала історією світового сумо: Аонішікі Арата (Данило Явгусишин) виграв турнір Кюсю-басьо й став першим українцем, який здобув імператорський кубок у макууці. Для багатьох українців це не просто спортивний результат, а символ того, як людина з країни, що переживає війну, може піднятися на вершину традиційного японського спорту.
У цій статті зібрано все найважливіше про сумоїстів українського походження, їхній шлях у професійне сумо, а також про те, чому саме Україна почала давати світу таких сильних борців.
Станом на кінець 2025 року у великому професійному сумо Японії найбільш відомі два сумоїсти з України:
Українців у сумо поки небагато, але саме ці два імені вже повністю змінили уявлення про можливості нашої школи сумо.
Данило займався аматорським сумо з дитинства — почав ще приблизно у сім років. До підліткового віку він став одним із найсильніших українських юніорів і здобував титули на національному рівні. Війна зруйнувала звичне життя й тренувальний процес. Данило виїхав із країни, певний час перебував у Європі, а потім завдяки знайомствам із міжнародних юніорських турнірів отримав можливість продовжити кар’єру в Японії.
В японському сумо підйом з нижчих дивізіонів до макууці зазвичай займає багато років. Аонішікі пройшов цей шлях феноменально швидко:
Після цього результату японські оглядачі майже одностайно говорять про його майбутнє підвищення до рангу одзекі, тобто другого за престижем у сумо.
Ієрогліф «青» („синій/блакитний“) у шікона сприймається як натяк на синю смугу українського прапора. У японських медіа не раз підкреслювалося, що це ім’я символічно пов’язує його кар’єру з батьківщиною.
Ще до історичного прориву Аонішікі шлях у професійне сумо проклав Шіші Масару.
Шіші довгий час залишався єдиним українцем у серйозних професійних дивізіонах. Він пройшов класичну школу сумо — роки в нижчих лігах, важкі підйоми, адаптація до японського побуту, мови та вимог стаєнь. Саме він показав, що українець може не просто виступати, а закріпитися серед найсильніших.
Для молодших українських борців Шіші став фактично «першою стежкою» до Японії.
В аматорському сумо Україна давно у топі Європи: наші спортсмени регулярно беруть медалі на континентальних і світових першостях. Є дитячі та юніорські секції, тренери з міжнародним досвідом і власна система підготовки.
Українська традиція греко-римської та вільної боротьби, самбо, дзюдо й інших єдиноборств дуже добре переноситься на сумо. Вміння працювати в клінчі, тримати центр ваги та «читати» корпус суперника дають величезну перевагу.
Молоді українські сумоїсти ще до війни активно їздили на міжнародні турніри. Там з’явилися контакти з японськими командами й тренерами, а після 2022 року ці зв’язки стали рятівним містком для талановитих спортсменів.
Імператорський кубок Аонішікі має одразу кілька вимірів:
Після цього чемпіонства можна очікувати більшої уваги японських стаєнь до українських аматорів і появи нових імен.
Якщо він підтвердить рівень у наступних басьо, підвищення стане реальністю. Далі — мрія про першого українського йокодзуну.
Перемога Аонішікі — це сигнал для юних борців в Україні: шлях у професійне сумо існує і він реальний. Тож імовірно, що через кілька років ми побачимо ще кількох українців у дивізіонах дзюрьо та макууці.
Чи багато українців у сумо?
Поки що небагато. У професійному сумо Японії на найвищому рівні відомі два імені — Аонішікі та Шіші.
Коли Аонішікі став чемпіоном?
У листопаді 2025 року, на турнірі Кюсю-басьо.
Чому ця перемога така важлива?
Бо це перше українське чемпіонство в елітному дивізіоні й доказ, що українська школа сумо може конкурувати з найсильнішими у світі.
Українці в професійному сумо — явище нове, але вже історичне. Шіші Масару проклав дорогу, а Аонішікі Арата підняв український прапор на вершину макууці. Тепер сумо має ще одну національну історію успіху, а Україна — ще один привід для гордості. Попереду — нові басьо і, можливо, нові українські імена в японських стаєнях.